Професійна життєстійкість соціальних працівників: емпіричне дослідження та матрична модель
Експертка ЛСПУ, докторка політичних наук Тетяна Семигіна спільно з в.о. завідувача кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Львівського національного університету імені І. Франка Ольгою Столярик у новій статті досліджують, як соціальні працівники в Україні витримують професійне навантаження в умовах війни та підвищеної травматизації.
Науковиці розглядають професійну життєстійкість як багатовимірний процес, що формується на перетині етичної самосвідомості, професійної компетентності та організаційної підтримки.
Емпіричне опитування 54 фахівців виявило суттєві дисбаланси: високу етичну залученість (79,6%) при низькій методологічній підготовці та дефіциті практик самопідтримки (лише 5,6%). Також зафіксовано низький рівень використання супервізії (3,7%).
Дослідження показує поширення ризикової моделі «пастки рятівництва», коли надмірна емпатійна залученість і гіпервідповідальність підвищують ризик вигорання та вторинної травматизації.
Результатом роботи стала «Матриця професійної стійкості», яка дозволяє диференціювати чотири типи професійного функціонування: «пастка рятівництва», «зона професійної вразливості», «технократичний підхід» та «професійна життєстійкість».
Стійкість соціальних працівників – це не лише індивідуальна якість, а й результат системної підтримки, організаційної культури та розвитку професійних навичок саморегуляції, наголошують авторки.
ЛСПУ